Мандри Орфея
І знову заграв Орфей. Так прегарно заграв, що луна пісні покотилася у вічність, у нескінченні зоряні простори. І затихли громи, спинилися гірські потоки, завмерли хмари, принишкли урагани, вляглася хвиля на морі, блискавиці замкнули в потаємні схованки неба свої вогнисті жала. І забула Гіпатія, за чим вона бігла, забула про нещасних звірів, бо була полонена, захоплена небувалою єдністю людини і природи. О, всеможна пісня! О, сила краси і гармонії!
І гордо пішов далі Орфей, щасливий добутою перемогою над силами хаосу і стихії. І задумливо проводжала його постать Гіпатія, тривожно очікуючи. Що ж буде далі?
Впала тиша, розколота страхітливим громом.
Стрепенулася земля, що була на якусь мить зрівноважена силою пісні. І загриміли обвали в горах, покотилися височенні хвилі на морі. Помчали грози над селищами і містами, впали вниз пошматовані вітрила на кораблях від нещадного подиху урагану: сини Бо-рея лютували від недовгої бездіяльності і тепер надолужували прогаяне. Вулкани вивергли з надр Геї спопеляючу лаву, і вона, ніби міфічний Тіфон, тисячами язиків та лап спопеляла квітучі сади, селища, нищила божевільних від жаху людей, які благали захисту у богів і не мали його.
— Орфей, Орфей! — плакала Гіпатія, простягаючи руки до далекої постаті співця. — Зупини шалені стихії, захисти людей від предковічної люті! Нащо ж ти залишаєш після себе ще страшніший хаос, ніж перед тим?
Дівчина летіла за героєм, і забулося бачене, а виникло натомість інше видіння.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13