Слід в імлі
— Ти правду сказав, юний друже, — терпляче мовив християнин, сумно похитуючи головою. — Посейдон чи навіть Зевс не може допомогти людині. То — ідоли язичеські, то сатанинські гримаси князя світу цього — темного архангела. А наш бог живе в серці людини. Тільки через серце він діє, допомагає. Тільки в серці і мурується твердиня божого царства. Там спокій, втіха і радість…
— Ох, не муч мене, чоловіче! Як я можу бути радісний, коли в неволі моя кохана, коли десь знемагають у муці й рабстві інші люди, коли довкола нас стільки плачу й смутку? Та моє царство боже повинне оповитися вогнем співстраждання, і не стане його, воно звугліє на жарищі болю!
— Облиш болі цього світу, готуйся до об’єднання з сином божим. Він готує для нас нове небо, під яким щезає страждання…
— Не можу залишити! — скрикнув Ісідор. — Не можу радіти! Доки хтось стогне хоч в одному світі, не може радіти ні людина, ні бог! Проклята радість, здобута хоч краплею горя! Та й скажи — хіба не заради нещасних приходив у цей світ ваш бог? Невже лише ради обраних?
Проповідник замовк, бо нічого не міг відповісти на ті щирі слова. А Ісідор покидав гурт християн і знову йшов палючими дорогами сходу — самотньо й задумливо.
Так дістався він Антіохії, кілька днів ходив по невільницькому ринку, оглядав юрби рабинь, сподіваючись побачити Гіпатію. Нарешті юнак натрапив на слід. Один з торговців рабами повідомив йому, що прекрасна блакитноока еллінка була продана кілікійцями горбатій сірійській перекупці Саліні, а від неї її забрав тиран Пальміри за незліченну силу золотих.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9