Тужлива радість
Бачу — з далекого сходу блискавка сяє вогниста,
Захід в загравах палає, відблиски губляться в морі.
Чад і туман, і розтерзане серце волає,
Квітку священну знайти хоче воно у болоті.
Ноги безжалісні топчуть священні покрови.
Діти вогню в безнадії блукають землею,
Довго чекатимуть року відплати страшної,
Дня перемоги, який струсоне цілий космос.
Слухай уважно, страждаюча доню Афіни,
Долю тужливу свою: ти підеш і прийдеш!
Знову і знову на ниві палючій сіяти будеш,
Ждати од віку до віку жаданих врожаїв.
Дим і туман! І до серця тягнеться серце,
Йди до урочого дня, який зріє у тайні.
Тривожні слова, але віщі, справедливі. Я ще не збагну прихованого значення багатьох фраз, проте відчуваю — доля моя нелегка.
Я запитала у богів про долю Ісідора. Ось відповідь оракула:
Море безвидне і темне; ні корабля, ні вітрила.
Сплять буйнокрилі вітри у втомленім серці.
Велетень тихо дрімає, забувши про силу,
Бачить примари, навіяні хитрим обманом.
Ах, батьку! Аполлон стверджує: Ісідор загинув. Безвидне море небуття ковтнуло його, тепер він шукає істини в країні снів та тіней, якщо там можна чогось бажати.
На мене дивляться юні, закохані очі. Багато молодих, палких сердець пориваються завоювати мою душу, та дарма! Моє почуття навіки в полоні того, хто пішов у моторошне царство Аїда.
О батьку! Як легковажно ми живемо! Поклоняємося богам Еллади чи новомодним образам християнських богів і не подумаємо: чому? Навіщо? Лише від страху, від нікчемного страху за своє животіння, в надії, що там, за таємничою межею життя, Зевс, чи Єгова, або Христос подарують нам нове відчуття, нове тіло, нове буття. Але якщо й боятися когось, якщо запобігати чиєїсь ласки, то лише Аїдової. Він — найстрашніший бог і володар. Цар смерті — отже цар вічності. Бо життя тут, на землі, лише мить. А в його володінні ми од віку до віку. Тому вихід такий: прийняти його тиранію, стати його прихильником, слугою або змагатися з ним, боротися. А боротися можна лише тут, живучи серед живих. Ось немислимо тяжке завдання: живучи, пізнати закон Аїда — царя мертвих. А пізнати його силу — вже частково перемогти його, бо сила смерті лише у нашому незнанні. Є лише одне достойне завдання для людей — розгадати таємницю смерті. Доки цього не станеться, ми так і не будемо відати, хто ми — нікчемні тіні, ляльки богів, чи дрімаючі велетні.