Тужлива радість
Я спочатку хотіла вбити себе, коли втратила Ісідора. Та пізніше збагнула, що таке рішення егоїстичне. То — втеча з поля битви, і він не похвалив би мене за такий вчинок. Не поспішати в царство тіней треба, а розганяти тіні тут, на землі.
Ще раз прошу: не турбуйся про мене. Я — під крилом благословенної Афіни, моєї мудрої покровительки. Не затримаюся жодного дня, коли скінчу навчання.
Ой, мало не забула. Незабаром ми з Асклепіненією побуваємо в Дельфах. Хочу запитати оракула про свою долю. Напишу неодмінно тобі.
Вірна донька
і віддана учениця
Гіпатія.
Гіпатії — від Теона
Любов і вітання, моя божественна доню!
Хвала богам! Ти знайшлася. Я плачу, і радію, і божеволію від туги. Ти не впізнаєш мене, як повернешся. Я став сивий і старий; жура з’їла мене за три роки самотності. Я ходив до Музеуму, я розмовляв з учнями, читав їм прадавні писання мудреців, а сам себе мучив запитанням: навіщо я? Тебе не було, я вважав, що ви з Ісідором загинули в морі на шляху до Афін, і від мене втекло бажання життя та діяльності. Кому потрібний старий пень, коли молоді дерева знищені невблаганною б’урею?
Та хвала фатуму, ти повернулася! І я принесу жертву Афіні за велику милість. Мені здається, що нові сили вливаються до мого серця, яснішою стала мисль.
Мушу також повідомити тобі тяжку вість: Сократес не витримав чекання і туги. Втративши Ісідора, він не жалів себе. У бою з готами цей мужній воїн загинув.