Ритми Кроноса
Новий день. Нові люди й пісні…
Лише я не міняюсь повік!
Все шукаю початку й кінця…
І несе мене, ніби кіфару Орфея,
безжалісний часу потік,
І довкола — на хвилях — серця!..
Заклинають і кличуть:
— Це я! Зупинись, не щезай вдалині!
Дай умерти в тобі…
А мені — твої очі довічно
палають і сяють одні
В нескінченній юрбі…
Ісідор тамує подих, щоб не злякати чарівної миті. Просить, благає, вимагає: не вмирай, не пропадай, зупинися! А голос тихшає, зливається з шепотом літньої ночі, розчиняється в леготі моря, а струни ніжно супроводжують останнє зітхання пісні:
А мені…
мов у сні…
лиш одні…
осяйні…
Твої очі в сумній далині…
Задумалась Гіпатія, схиливши личко до арфи, тінь задуми на чистому чолі. Вона ніби чекає чогось. І юнак відчуває те чекання і боїться пропустити благословенну мить. Бо може бути пізно, якщо дати їй промайнути. Блискавиця — не для заплющених очей. Хочеш побачити її, відчути — не дрімай! І він зважується…
— Па…
— Я чую, Сі…
— Ти про кого співала?
— Про очі, друже…
— Про чиї очі, Па?
— Про єдині очі… Ті, крім яких ніщо не втішить у цілому світі…
— Па! — суворо каже Ісідор. — Я хочу, щоб то були мої очі для тебе…
Стан дівчини тремтить, мов очеретина під вітром, темні вії лягають на бліді щоки.
— Так воно і є, Сі, — шепоче вона. — Ти знаєш, мій друже, давно про це… А я… мої очі для тебе?..