Мандри Орфея
Видіння щезли. Гіпатія відчула прохолоду кам’яного сидіння, розплющила очі. Перед нею стояв жрець, з надією дивився у затуманені зіниці дівчини.
— Ти бачила Орфея?
— Так.
— Ти збагнула таємницю смерті? Він переміг владу Аїда?
— Ні, — твердо сказала Гіпатія. — Краса, гармонія — могутні, але вони лише тінь перед оком смерті. Аїд п’є живу кров творчості й краси, Персефона — не цариця мертвих, а полонена кохана, душа людей, яка заснула під законом смерті. Я бачила всю марність Орфея об’єднати світ жертвою краси. Я бачила, як глумилися варвари над утворами любові й натхнення. Я бачила, як прекрасні храми викликали люту ненависть диких руїнників і в огні горіли найкращі здобутки генія.
— Що ж залишається? — понуро озвався жрець. — Поховати красу? Стати й нам руїнниками?
— О ні! — жваво заперечила Гіпатія. — Пісня Орфея — то єдине, що освітлює шлях у мороці. Треба співати, доки є голос і вміння, треба кликати мужніх і вмілих, сильних і безстрашних. Але тайни невмирущості краса не відкриє. Чуєш? А я хочу лише цієї, останньої тайни, цього єдиного рішення…
— Тоді тобі не обійтися без Синів Прометея, — прошепотів жрець.
— Як ти сказав? — схвильовано запитала дівчина. — Сини Прометея? Хто вони?
— Давня, втаємничена спілка. Майже ніхто не знає про неї. Я один з небагатьох жерців Орфея, кому вони вірять. Проте мені не відкрито містерії Прометея. Знаю лише те, що вони шукають загадки смерті.
— Поведи мене до них, — рішуче мовила Гіпатія.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13